logo
  • Опубликовано червня 21, 2017
  • Без категорії
  • Comments Off on ПОЕТИЧНЕ ПЕРО ПОЛІТОЛОГА – Богдани Гарбуз

ПОЕТИЧНЕ ПЕРО ПОЛІТОЛОГА – Богдани Гарбуз

Молися і вір!

Моя Україно,що сталось з тобою?
Чому закриваєш обличчя рукою?
Така молода ,а розтоптана сумом…
Чому знов тривожать тебе хмарні думи?
Чому твої руки у ранах,в крові?
Чому чорні сльози течуть по щоці?
Де твої друзі? Чому ти одна?
Чому так кульгавить манірна хода?
Чому погляд сповнений розпачу, болю?
Моя Україно,що сталось з тобою?
Пізнала ти болі гіркої розплати.
За те,що наважилась Їй довіряти.
За те,що повірила старшій сестрі,
що гострий кинджал встромила в спину тобі.
Не плач і не падай у прірву знемоги…
Добро -завжди вірне.Добро переможе.
Моя Україно,прошу тебе дихай!
Нам вдасться здолати і горе ,і лихо,
і вигнати чорну Імперію Зла,
з простор українського міста й села.
Ми все подолаєм.Ми все переможем,
бо ми українці. І нам воля Божа
терпіння ,наснаги і сил посилає,
бо рідна Вкраїна – це все, що ми маєм.
Війна ця закінчиться. Світло прийде.
Молися і вір.
Украна живе!

 

Філософія повсякденності:
в сірій масі страждаю від втоми,
псевдофобіїї,псевдозалежності,
наші будні-лиш крок в невідомість.
Затуманений розум і прагнення,
ми постійно вперед поспішаємо,
наша справжність,як крига розтанула,
ми ж так вперто від себе втікаємо.
Наші мрії фальшиві,пластмасові:
бренди,тренди,реклама,ЗМІ.
Так нахабно згори нав’язують,
що потрібно тобі,а що-ні.
Ти розчинений,як цукор в чаї,
не найпершої якості ,звісно,
і твій присмак,я хоч відчуваю,
та гірчить більше хворе суспільство.
Твоя справжність зникла,розтанула,
і вже не Людина ти.
Твоя чесність,як квітка зів’янула,
без світла,тепла і води.
Загубився ти посеред масок
і дурних на плечах ярликів.
Повернутись до себе не здатен
ключ ти свій в метушні загубив.
Філософія повсякденності:
зазомбовані клони навколо,
що залишили в сірій буденності,
своє щастя,надію,і волю.

 

 

Муза знову втратила контроль...
В старенькому театрі ,що за рогом,
зіграла непросту епічну роль,
перед людьми,перед собою,перед Богом…
Але десь там, десь на останньому ряді,
в потертому і незручному кріслі
самотній Геній тихо сів,
спостерігав за марнославним дійством.
І публіка кричала: “Браво”,
летіли квіти із усіх сторін,
сліпила очі гра яскрава,
Геній пішов …Стерпіти не зумів…
Прекрасна муза втратила контроль…
І загубилась посеред яскравих масок,
Вона повірила у вигадану роль…
І втратила свою гарячу справжність…
Самотній Геній у пустелі вулиць,
Губив свій сум на дні засохлих душ.
Хотів втонути…Хотів в ній втонути…
Та тільки холод рук її відчув.
Вмирає муза у пустій кімнаті…
Немає там ні вікон ні дверей.
І тільки Геній її здатен врятувати…
Та де він зараз? Де він є тепер?
І тут вже відчай стукає у скроню,
і сили покидають біле тіло…
Але долоні..Не опущені долоні…
Хоча й болить,як ще ніколи не боліло…
…І раптом ніжний дотик,теплий погляд,
Театр пустий із мороком заснув.
Вона прекрасна ,втомлена і боса,
А він схвильований,наповнений тонув…

 

Листи його і досі пахнуть димом,

Вустами рідними і порохом гармат,

 Це все,що маю,все що залишилось,

 Солоні сльози і холодний автомат.

 А я чекала, так його чекала,

Листи писала ,рахувала дні,

 І все,що мала уже віддала

 Цій безпощадній,безглуздій війні.

 Червоні мальви і біле тіло,

Чорна труна,безнадія,біль-

Це все,що маю,все що залишилось

 І як з цим жити тепер мені?

Моя Україно,твоє тіло в стигматах,

І темні танцюють танок на кістках,

 Невже ми забули,що воля крилата?

І янголи правду несуть у руках.

 Моя Україно,ти чуєш,тримайся

за тебе воюють на небі й землі.

Бо ми –українці, за нас Бог і правда!

Ми сильні й відважні сини козаків.

Листи його і досі пахнуть димом,

 Вустами рідними і порохом гармат,

 Він так хотів в своїй країні миру,

Що взяв до рук свій перший автомат…           :-P 

 


Обсуждение закрыто.